Оскарження рішень, дій чи бездіяльності посадових і службових осіб

Стаття 40 Конституції передбачає право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 23 Закону України “Про центральні органи виконавчої влади” накази центрального органу виконавчої влади або їх окремі положення можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами у адміністративному суді в порядку, встановленому законом.

Громадянин може подати скаргу на рішення, дії або бездіяльність органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування у порядку підлеглості вищому органу особисто або через уповноважену ним особу. Скарга в інтересах неповнолітніх і недієздатних осіб подається їх законними представниками.

Стаття 17 Закону України “Про звернення громадян” передбачає, що скарга на рішення, що оскаржується, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Якщо зазначений термін порушено, то скарги не розглядаються. Пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу.

Рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, в разі незгоди з ним громадянина може бути оскаржено в суді в термін, передбачений законодавством України.

Оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної влади та місцевого самоврядування у суді має певні особливості, пов’язані з характером порушеного права. Такі позови підвідомчі судам загальної юрисдикції або адміністративним судам, юрисдикція яких відрізняється між собою. Від правильності визначення виду судового органу, до якого необхідно звертатися за захистом, залежить швидкість поновлення порушених прав та інтересів зацікавленої особи.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

У разі невизначеності предметної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

Частина спорів, пов’язаних з оскарженням неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органів, що мають владні повноваження, розглядаються судами загальної юрисдикції. Відповідно до статті 15 ЦПК України суди загальної юрисдикції розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних чи оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Таким чином, рішення, дії чи бездіяльність органів владних повноважень, що порушують цивільні, житлові, земельні, сімейні, трудові права особи, можуть бути оскаржені у судах загальної юрисдикції у порядку цивільного судочинства. 

Отже, при зверненні до суду з метою оскарження неправомірного рішення, дії або бездіяльності органу владних повноважень необхідно правильно визначити характер спору та судовий орган, якому даний спір підвідомчий.